Ніколи не смійся за чужого хреста, Не знаєш, яка твоя доля. Буває тягар із Святого Перста, І, може, той хрест — Божа воля.
Ми грішні усі й заслуговуєм смерть. Хто сам увійде в брами раю? Затягує в пекло життя круговерть, Лиш Бог нас від цього спасає!
Не смійся, а бійся. Свій хрест пронести У Бога проси допомоги. Як можеш — плече під чужії хрести Підстав і неси до знемоги.
Тоді Бог надію в дорозі земній Дасть, злиє любов, допоможе. В любові є сила, є влада у ній Ступати на сили ворожі.
Любов співчутлива, ласкава, проста, Покрила гріхи наші кров”ю. Не смійся ніколи з чужого хреста, Якщо ти у спілці з Любов”ю. Як плакав Ісус, коли Лазар помер, Втішав Він словами, ділами. Повірте, незмінний Господь й дотепер, Сумує й радіє теж з нами.
Хто плаче — ти плач. Лиш не смійся в думках, Хто в радості — з тим посмійся. Бог бачить усе. У Його ми руках. Люби! Насміхатися — бійся!
… Коли Вавилон запустіє, Там житимуть сови і змії Та всяка нечистая гадь. Це буде колись, а сьогодні Дивлюсь у небесні висотні І бачу, як птахи летять. Я дякую, Боже, що нині Звучать голоси голубині - Прекрасний і ніжний мотив. Прообраз небесного, Твого, Порадника — Духа Святого, Якого на землю Ти злив. Ці птахи постійно я бачу І з радості мало не плачу, Що є ще святе на землі. Бо скоро вже прийде година - Святе все у небо полине Й у зоряній зникне імлі... А злий Вавилон запустіє: Прощайте навіки всі змії Та всяка нечистая гадь - Святі всі у небо злетять!
Долаючи втому, З роботи додому Людина поволі ішла. Позаду — тривоги Й частина дороги, Залишилась відстань мала. Бульвар голубиний І ряд тополиний - За ними видніється дім. Птахи воркували, Пройти не давали, Все кидались в ноги, при тім До рук підстрибали, Немов вимагали Подати їм хліб чи зерно. Людина руками Махала й словами Відгонила їх, мов лайно. Ширяли стрілою Понад головою - Встригай лиш відскочити вбік. “О Боже мій милий, Птахи знахабніли!” - Спітнівши, прорік чоловік. “Немов мародери, Круті рекетири”, - Бубнів, не знаходячи слів. Не знала людина - В такому теж винна, І як її Бог розумів.
На площі великій, Безлюдній, безликій Художник картину творив: На тлі голубому, Немов на живому, Він клав свій душевний порив.
“Гуль-гуль”, - вуркотіла І сіра, і біла Прекрасна натура кругом. Любов голубину Він “клав” у картину, І так йшов мазок за мазком.
В пору вечорову Картину готову Угору підніс наш митець. Та мир всередині Шум крил голубиних Розвіяв і звів нанівець Два голуби бились, Мов півні, скубились. Митець остовпіло поник. Враз наполовину Роздер він картину І різко шпурнув у смітник.
