Подякуймо Богу за очі видющі, Бо ж бачимо ясно, куди маєм йти. І хоч на путі перешкоди, мов кручі, Ми бачим, тож впевнено йдем до мети.
Як важко всім тим, хто нічого не бачить, Бо йдуть навмання, чи куди поведуть, Для них Компас-Біблія мало що значить, І рано чи пізно — всі в яму впадуть.
Погано і тим, хто не повністю бачить. Їм все навкруги — наче сивий туман: Сліпі вони теж, лише кажуть, що зрячі, Для них чорне — біле, а правда — обман.
Не бачать незрячі вузької стежини, Котра через терни — до Бога- Отця, Стрімка й неспокійна — веде до вершини, Сліпим непомітна вона й завузька.
Подякуймо Богу за лагідні руки, Вони зберігають завжди у путі: Загоюють рани, збавляють від муки. Надійним щитом є долоні святі.
Подякуймо Богу за послане Слово, Воно — мов та Зірка, що сяє вгорі. Дивімся на Нього завжди, знову й знову, Щоби не зблудити в вечірній порі.
Подякуймо Богу за милість велику, Не дав Він загинути у марноті. Подякуймо щиро за кров ту пролиту Святу, що текла по Голгофськім хресті.
Нещасні сліпі, бо не бачать стежини, Незрячі ведуть їх, не Божа рука. Їх погляд у землю, до неба не лине, Для них, як водиця, кров Спаса свята.
Пильнуймо всяк час, щоб не стати сліпими... Дай, Боже, нам всім гострий зір до кінця. Щоб ноги ішли по тернистій стежині У Царство, де Син Божий вручить вінця.
“Випробовуваний, хай не каже ніхто: “Я від Бога спокушуваний”. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує...” (Якова 1:13).
Пустеля... Безлюддя гнітюча картина: Гарячий пісок, сонце й неба блакить. На жовтому тлі постать Людського Сина. В залумі мовчить Він. Й пустеля мовчить.
Та раптом почувся насмішливий голос: “Коли Ти Син Божий, то з каменів тих Зроби собі хліб. Бо не може сам колос Зерновий рости у пісках цих сухих”.
Спокусник лукавий до Божого Сина Усе приступає. Та мовив Ісус: “Не хлібом самим буде жити людина, Але кожним словом, що йде з Божих уст”.
Лукавий хитрує, слова підбирає, Щоби спокусити і звести Христа. Ісус — Божий Син й про ці наміри знає, “Написано!” - відповідь в Нього проста.
Які ж грандіозні і лукавого плани! І замисли хитрі, підступні, лихі. Вони, мов ті змії, Ісуса кусали Й кололи колючками ноги святі.
А потім Його на хресті розіп”яли... Ніхто Сина Божого звести не зміг: Він, Праведник, помислами і ділами Святими і чистими світ переміг!..
Мов пастки, злі сили кругом розставлять Спокуси-приманки й для наших сердець. І ті, що гріховну пожадливість мають, Туди попадають — й все йде нанівець...
Пожадливість власна у зваби заводить, А потім, зачавши, породжує гріх. Неправедне серце само себе зводить, Бо прагне земного, миттєвих утіх.
Пожадливість власна веде в пастку ногу, І так спричиняє багато біди... Чому ж ми Святому, Безгрішному Богу Кидаєм: “В спокусу Ти нас не введи!”?
Якщо нас Господь віч-на-віч залишає З лукавим спокусником у боротьбі - То ж випробування від Бога ми маєм, Спокусою звуть це духовно сліпі.
У цім двоєборстві Господь виявляє Хто в вірі твердий, а хто легкий, мов пил. Твердим Він у спробі завжди помагає: Полегкість дає, щоби стало їм сил.
Хто ж легкий, тих скоро злі зваби долають - Пожадливість власна туди вводить їх. Чому ж у молитві усі повторяють, Що Бог у спокуси нас вводить і в гріх?
Не може Бог правди лукаве робити, Не будуть нас зводити руки святі. Потрібно благати Отця захистити Від пасток-спокус, укріпити в путі.
Спокуса, мов скринька, що зовні вся сяє, Всередині ж змій там таїться гидкий І щоб хтось відкрив оцю скриньку чекає Та й жалить усіх, хто до світу падкий.
А випробування — як посуд із глини: Таким він здається великим й важким. Краси він не має, та вщерть всередині Наповнений золотом щирим самим.
Говорить, хто Бога не хоче пізнати: “Спокуса і випробування — одне”. Я хочу таких християн запитати: Між Богом й лукавим що спільного є?
Чи правда й неправда одне і те ж саме? Чи мудрість і хитрість є також одне? Чи мають щось спільне святе і погане, Смиренне й літепле, веселе й сумне?
В спокусу завести — лукавого частка, Не має спокійних він днів ні ночей. Отець наш — не спільник йому, щоб в пастки Смертельні заводити любих дітей.
Хай кожний із нас в покаянні промовить: “У випробування, Господь, не введи. А в зло і в спокусу лукавий нас вводить, Й пожадливість власна, Отець, а не Ти”.
