"По тому пізнають усі, що ви учні Мої, коли будете мати любов між собою" (Іоанна 13:35)

Війна... Хто пережив це лихо,
Той скаже, що війна це - жах,
Руїни, смерть. І сльози тихо,
Мов спогади, поллються по щоках.

Спокійні дні нам Богом дані:
Дають плоди сади, поля,
Піднялись й за Ісуса гнані,
Від ран спочила зболена земля.

Так мирно зорі в небі сяють,
Як посмішки в устах братів.
Чому ж серця слізьми стікають,
Розстріляні вогнем негідниз слів.

Туди, де мають нести люди
Лиш покаяння і любов,
Проносять "мирно" зброї груди
Жорстокості, лукавства і обмов.

З останнім подихом молитви,
З святою книгою в руках
Брати підносяться до битви,
Що сіє лиш душевний біль і страх.

Стають за кафедру в "любові"
Брати в позицію бійця
Й словами-кулями до крові
Решетять людські душі і серця.

Залізом танки наступають
"Пророки" з мріями сердець
І всех невгодних приминають,
Пориви правди зводять нанівець.

А ті, кому дав Бог трубити,
Замовкли, шмингнули в кущі,
Бо можуть кулі й їх пробити,
Нещадний танк пройтися по душі.

Війна іде. Від ран хтось плаче,
Хтось кривдника взяв на приціл,
Брати- "стратеги" б"ють неначе
Світські магістри всіх військових діл.

Велично вже псалом лунає
Про мир, покору і любов.
Притихли всі. Війна вщухає,
А зранені з сердець втирають кров.

Лиш де-не-де безглузда куля
Ще пролетить й причинить біль:
"Впізнав себе? Покайсь, братуля,
А я й не знав, що попадаю в ціль".

І тисне братові правицю, -
Так тішить перемоги смак, -
В уста цілує, мов дівицю,
Бо хтось сказав, що люблять саме так.

Як можна істину пізнати
Про Божу святість і любов? -
На них націлюють гармати
Ненависті, на ворогів немоа.

Опорожніли швидко зала,
Ніхто не відчував вини...
Із ран Христових кров стікала
Від жару кафедральної війни.

---