Какой рейтинг вас больше интересует?
|
Главная / Главные темы / Тэг «просв»
Пришивальницькі пілоти - герої українського неба 2013-04-06 14:09:00
... , голова Фастівської « Просвіти»
+ развернуть текст сохранённая копия
Коли брав до рук книгу Ярослава Тинченка «Герої українського неба. Пілоти Визвольної війни 1917-1920 рр» київського видавництва «Темпора» 2010 року випуску, ніколи б не подумав, що знайду у ній матеріал про наших пришивальницьких пілотів. Мало того, у книзі серед великої кількості фото українських пілотів, які перебували на службі УНР та ЗО УНР протягом 1917-1921 років, є декілька фото уродженця Пришивальні Лева Олександровича Скурського (1889 р.н.) - хорунжого Армії УНР, військового льотчика Військово-повітряної фльоти УНР. Як для краєзнавця, це була просто справжня знахідка, тим більше, що у книзі автор вказав номер архівно-слідчої справи Л.О.Скурського і далі навести про нього довідки було вже нескладною справою. Отже, хто ж він, один із найкращих і найдосвідчених українських пілотів періоду визвольних змагань 1917-1920 років, яким його вважали бойові побратими, польські і французькі військовики. Всього, звичайно, на невеличкій газетній площі про нього не розповіш. Але, частково допоможуть нам це зробити матеріали архівно-слідчої справи 1930 року на Л.О.Скурського в ЦДАГОУ бо на свою голову він, як і багато інших українських емігрантів, піддався у 1923 році на відповідну більшовицьку агітацію, повернувся до Радянської України і через декілька років був репресований. |
Стратегічний бомбардувальник «Цепелін Штаакен» XIV Р. 70/18 з українськими розпізнавальними знаками, інтернований у Румунії у жовтні 1919 року. На борту намальовано білий тризуб, блакитні серійний № та абревіатура назви німецької авіаційної компанії «D.L.R.» — «Deutsche Luft-Rederei». На літаку є ще один розпізнавальний знак (жовтий тризуб) на правій консолі нижнього крила бомбардувальника і відповідно на лівій - синій. |
Певний час служив в авіації Української Держави Гетьмана П.Скоропадського. Згодом після перемоги Директорії у внутрішньоукраїнському протистоянні, почав з січня 1919 року служити льотчиком Особливого авіаційного загону Осадного корпусу Дієвої армії УНР. Протягом 1919 р. служив у 4-му авіаційному загоні Дієвої армії УНР, здійснював неодноразові повітряні операції проти більшовиків, причому в червні 1919 року наказом по авіації за бойові заслуги та вдало
|
Уродженець с.Пришивальні Л.О.Скурський. Фото взято з архівно-слідчої справи льотчика 1930 року |
проведені повітряні розвідки дістав високий військовий ранг хорунжого. Бойовий стан авіації Української Народної Республіки у середині серпня 1919 р. був за показами Л.Скурського таким: - 3-й авіазагін (командир осавул Федорів): 9 старшин, 16 козаків, 1 рушниця, 2 коня, 4 кулемети, 1 легкове та 1 вантаж¬не авто, 2 літаки; - 4-й (сотник Наконечний): 8 старшин, 74 козаки, 10 рушниць, 2 кулемети, 1 легкове та 1 вантажне авто, 6 літаків, - 5-й (поручик Шеремецинський): 10 старшин, 79 козаків, 12 рушниць, 14 кулеметів, 2 легкових авто, 4 літаки; - 1-й Запорізький (сотник Жаховський): 3 старшини, 31 козак. Найбільш боєздатним серед вказаних був, якраз, 4-й бойовий авіазагін, де служив льотчик Лев Скурський. Загін з квітня 1919 р. безперервно здійснював успішні бойові операції проти більшовиків і саме авіанальоти українських льотчиків неодноразово зривали наступи Червоної Армії на цій ділянці фронту. У архівно-слідчій справі Лев Скурський під час допитів зазначав: «Служа летчиком в авиации в армии УНР, я принимал участие в следующих боях: Налет на ст. Шепетовка в конце апреля или в начале мая 1919, в то время наш 4 авиаотряд находился в Здолбунове. В то время большевики вели наступление. Брат мой Петр в зто время уже был со мной в 4 отряде, но участия в бою не принимал. Следующий бой, в котором я принимал участие, зто бой под г. Староконстантиновьм в июне 1919 г., откуда большевики вели наступление на Проскуров. Наш авиаотряд в то время находился в Каменец-Подольске, где шла борьба за командование отрядом... В августе 1919 нас перебросили на Деникинский фронт. Боев мне не приходилось иметь, но разведки вел в районе Голты и Балты над Днестром до Помошной. Отряд в зто время стоял на ст. Кодьма. Под напором Деникинцев мы отступали в Проскуров, зто было в ноябре 1919 г.». Коли Армія УНР відступила на Поділля, з дозволу командування Л.Скурський полишив на деякий час загін і до квітня 1920 р. приватно мешкав у свого тестя у Кам'янець-Подільському (з дочкою якого Софією Іллівною Вавіловською одружився). У той час з утриманням авіаформувань у Уряду УНР були великі матеріальні проблеми. Вистачало і аварій. Наприклад, як у випадку з стратегічним бомбардувальником «Цепелін Штаакен» XIV Р 70/18, переобладнаним під транспортний літак. Цей літак 19 вересня 1919 року вилетів з Кам'янця-Подільського, але невдовзі здійснив вимушену посадку біля містечка Крештинешти у Північній Буковині. Посадка закінчилася аварією і літак було сильно пошкоджено. На борту літака, як виявилося, в якості пасажирів знаходились міністр пропаганди УНР Лозанівський та його заступник — журналіст Петро Бензя. Перший з них отримав важкі тілесні пошкодження, а другий загинув. Натомість, літак румунська влада просто конфіскувала, не маючи відповідних договорів з УНР. На початку 1920 року у Камянці-Подільському поновило роботу Військове міністерство УНР, яке 19 березня 1920 року сформувало свою нову управу Повітряного флоту УНР Начальником її став полковник Віктор Павленко, його помічником - сотник Олександр Жаховський. Аби швидко створити нові авіачастини, з закордонних відряджень було терміново відкликано найкращих військових льотчиків. У квітні 1920 р. за наказом Військового міністерства УНР, яке досягло відповідної угоди з поляками, виїхав до Варшави і Л.Скурський, де мала формуватись 1-а Запорізька авіаескадрилья Армії УНР ( серед її техперсоналу служив і брат Льва Скурського Петро, який мав на цей час величезний досвід у роботі з моторами та іншим приладдям). Але військові події в самій Україні розвивалися дуже швидко, тому у складі свого 1-го бойового авіаційного загону ескадрилії йому довелося брати участь у повітряних бойових операціях проти Червоної армії вже в останні часи взяття нею повного контролю над українською територією у листопаді 1920 року. І саме Л. Скурський найбільше відзначився хоробрістю і кмітливістю у згаданих повітряних боях. На своєму літаку німецького типу «Альбатрос», що у вересні 1920 року поступили на озброєння 1-ї Запорізької авіаційної ескадрилії, він неодноразово успішно вилітав у розташування радянських військ у районі лінії Могилів-Подільський-Меджибож-Жмеринка з метою розвідки та бомбардування. Його військовий авторитет серед колег ставав більшим і більшим. Після інтернування Армії УНР на польській території Л.Скурський здійснив переліт з Ярмолинців до Львова. Потім був відправлений у містечко Бидгощ, куди у той час прибула вся 1-а Запорізька авіаційна ескадрилья. Згодом полишив армію і у тому ж 1922 році перейшов працювати на місцевий завод «Блюмве». Але довго не пропрацював. Причина цього вище вже вказувалася, тому 1 лютого 1923 він був відправлений у табір для осіб, що бажали повернутися до СРСР у Повзонках (Варшава), а 13 квітня 1923 року відбув на батьківщину. Після повернення намагався влаштуватися на завод «Ремвоздух» № 6 у Києві, але по 3 днях роботи був звільнений. Довго перебивався випадковими заробітками і лише 10 листопада 1926 року, нарешті, влаштувався мідником на нововідкритий завод «Червоний Жовтень» у Фастові. Працював собі і не підозрював, що на нього вийде НКВС з доносів інших колишніх авіаторів. При обшуку у нього знайшли колишню мапу Київського району Особливого авіаційного загону Осадного корпусу полковника Є. Коновальця, що дислокувався у 1919 році на летовищі на ст. Пост-Волинський, і інші старі цікаві «крамольні документи». Тому, щонайменше 3 роки його тримали на допитах у казематах НКВС і щонайгірше - у матеріалах справи відсутні дані про його долю. Але, передбачити її у часи сталінських репресій і зачисток народу не важко. Згаданий же брат Скурського, Петро Олександрович, що у 1920-1922 роках був мотористом 1-ї Запорізької авіаескадрилії, після інтернування у Польщі одружився з місцевою мешканкою і повертатися на батьківщину відмовився. Хоча у 1930 році був заарештований органами ДПУ й там під час масової спецоперації захоплень колишніх білогвардійців. Був засуджений на 5 років позбавлення волі, 23.10.1934 року достроково звільнений за заліком трудоднів і від'їхав до Черкас, після чого його доля невідома.
Мондзелевський Е.А., історик-краєзнавець, голова Фастівської «Просвіти» Фастів Інфо
... Фастівської "
іти" і м ... жджав хор "
іта" Оболонського ... , фастівських
ітян і священослужител ...
... Інфо», Фастівська «
іта», рідн ...
4 березня відзначає свій 70-річний ювілей славетний мешканець нашої Фастівщини Микола Степанович Литвин – відомий сучасний український народний кобзар, письменник і журналіст, заслужений діяч мистецтв України, який є одночасно членом Національних Спілок журналістів України (з 1985р.), письменників України (з 1988 р.), кобзарів України (з 2000р.), лауреатом всеукраїнських літературно-мистецьких премій ім. І.Нечуя-Левицького (1993р.) і ім. О.Пчілки (1995р.), літературно-мистецької премії Фастівщини ім. В.Косовського, автором багатьох пісень, збірок віршів, оповідань і повістей, палким українським патріотом України.
Редакція «Фастів Інфо», Фастівська «Просвіта», рідні і друзі щиро вітають шанованого ювіляра, бажають йому й надалі чарувати своїми піснями наш край і Україну.
Фастів Інфо
Відвідав нещодавно виставку «Село Яхни - погляд через століття» у нашому краєзнавчому музеї. Маю також чимало матеріалів про Яхни, так як це село мені не чуже, бо у ньому тривалий час проживала родина моїх родичів Закревських. У своїй статті зупинюся на деяких моментах історії села, не торкаючись тих питань нещодавньої історії і сьогодення, які були вже висвітлені на виставці і у статті в газеті «Перемога» (№6 від 09.02.2012р.) сільським краєзнавцем Оленою Радченко, яка пропрацювала більше 10 років директором Будинку культури с.Яхни, палко закохана в свій край і зібрала окремі дані про нього.
Від себе ж додам, що це мальовниче старовинне село вперше документально згадується у польських люстраціях 1616-1622 років. На території села виявлено археологічні залишки двох давніх козацьких городищ, сліди життя людей у інші історичні періоди. Його назва і нині часто зустрічається у аджарській, перській та татарській мові, мовах багатьох північнокавказьких народів. Тому вона походить, швидше за все, від колишніх половецьких кочівницьких племен, що у великій кількості мешкали за давньоруських часів на Фастівщині. Недаремно ж, навколишній степ звуть й досі Половецьким.
Архівна довідка про родину Закревських з Яхнів з сповідальної книжки Іоано-Богословської церкви села за 1799 рік Фастів Інфо
Чехословаччина в 20-30 роках була єдиною в Центральній Європі достатньо демократичною країною. Вона окупувала Закарпаття, і незабаром її політика в цьому регіоні набрала поміркованого характеру. Але діяльність і цієї країни підпорядковувалася єдиній меті — утриманню під своїм контролем прадавньої української землі. Чужа українцям влада несла їм іноземне панування, соціальне та національне гноблення, хоча і в значно пом´якшеному вигляді. Чеський уряд не надавав Закарпаттю бажаної автономії. У розвинутій промисловій Чехословаччині Закарпаттю відводилася роль економічно занедбаної аграрної провінції, що постачала сировину та дешеву робочу силу метрополії. Промисловість майже не розвивалася. Дещо зростала лісова та лісохімічна галузі. Робітники (у 1930 р. їх налічувалося 16 тис. чол.) піддавалися жорстокій експлуатації. їм платили у 1,5-2 рази менше, ніж у центрі країни, при значно гірших умовах праці.