У Києві все дуже просто: понаїжджаєш виступити один раз, а виступаєш три. Але давайте по порядку.

проїхав свою зупинку. Певно, через те, що вона була кінцева.

Зранку на Київському вокзалі гарно. Я вперше почув стільки української в столиці. Або вуші розгорнулися, або то люди перестали соромитись після Майдану (це ПЕРЕМОГА).

Та довго я в тому царстві похмілля і виталищі екстренних запахів не задержувався. При виході причепився хлопець зі славаукраїнськими стрічками. Цікаво, як же ж то він здогадався, що я укроп їбаний. Що ж, за прозірливість дав йому двадцятку, урочисто прийняв дві стрічечки - для мене та бонусна для "дівчини". А шо, хай буде ще більше стрічок, різних і ладних.


По приїзді в центр я першим ділом ділом завітав у Музей Української Літератури, то видалася не неділя, що врешті-решт мені вдалося пороздивлятися тамтешні експонати. І, чесно скажу, було на що позорити. Це й "Обличчя Майдану" з гарними картинками та пам'ятками Революції Духу, і виставка староукраїнських видань - од Федорова до Шеви, і експозиція на пам'ять Стуса та Ко. Як опинитеся в Києві, дуже рекомендую відвідати.


Відтак на хвилі літературщини завітав у Читай-город. Щоб ви розуміли різницю між миколаївськими та київськими книжковими магазинами:
Миколаїв
- У вас є Антонич?
- А хто ета?
Київ
- Ви маєте Антонича?
- Авжеж, є дві збірки, красива та...
- Некрасива?
ХАХАХАХАХАХАХАХАХАХАХАХ

Отже, взяв обидві та радів, що назавтра міг насолоджуватися не тільки ранковим актом полегшення, а й досипнути дрібку шикарної магії слова. Так, я знаюся на гедонізмові.


Далі зустрівся з Валіком, він нарешті показав мені щось окрім вишгороду-даунтауну. Ходили-гуляли, а перед самим літературником виявили, що в Києві ніхто інший як великий миколаївський поет Олег Дорош. Він пропускав з Юрком Матевощуком з Тернополя по кухлеві живого пива. І це після з'їзду спілки великих українських бюрократів, себто Спілки Письменників України. Хлопці ще святі, я б на їхньому місці після такого вмазався трьома дозняками воскресального геричу, знюхав залізну дорогу цілющого коксу та обколовся би ще відром шкідливішої за алкоголь трави. Та, на щастя, я не в спілці письменників, всім xSTREETRACEx.

Хлопці пообіцяли, що на літературник піти не зможуть, бо поїзд і всі діла. Дорош став клятвопреступником, але про це пізніше. А що раніше?

Ми нарешті добулися арт-простору Тахелес, зразу котировочка - дуже затишний хіпстерський заклад ("хіпстерський" - це комплімент, від to hip - шарити). І люди там хороші. не тільки власники, а й гості. Наприклад, нарешті привітав живовидячки самого розбудовувача української мережевої культури Курки Аалямб.

З самого початку людей навідалося геть небагато. Таким чином, умови були якнайсприятливіші, аби вперше спробувати нову фішку - поетичне жеребкування. Знаєте, як оті недолугі китайські пророцтва у тістечках? Хіба долугі й без тістечок (тільки глінтвейн, тільки хардкор). Суть у тім, що я перетасував аркуші з віршами, а потому почережно пропонував кожному слухачеві витягнути з колоди, ой, себто, зі стосу той аркуш, котрий дивиться на неї чи нього: цікаво ж, чим та доля здивує. Особливо не дивувала, хоча слухачі та я лишилися задоволені. Набагато прикольніше в цьому плані було, коли ми вже вдруге повернулися з кагалом чернігівських творчєскіх. Прикладом, юнка з видатними бровами витягнула вірша "Точені брови...".

До речі, чернігівську флейву забрали з іншого заходу, де вони співали та показували колажі (було і два зі мною), усе це ми встигли (фууух), поки тривала кількагодинна перерва. Заодно підібрали й Алєжу, котрий спізнився на потяг.



Дорогою назад якось усі розповзлися, тому не всім пощастило стати свідком Притичини Григора у Сільпо. Що за притичина? Прошу, відево (питайтесь, коли шо не ясно):




У другому читанні було гамірніше та спілкувальніше. Одна дівчинка навіть так захотіла мене, що аж почала критикувати.  Буцімто я не знаю, що декламатор з мене так собі (після 18 годин на ногах), та через це незнання й роздаю так ненав'язливо аркуші з віршами - точно не для того, аби моє декламаторські огріхи не стали на заваді поезії. По завершенні та дівчинка так захоробрилася, що аж зачитала свій римований уривок з дівочого з щоденника, котрий чомусь назвала віршем. Дівчинка мила, не хотів її ображати, то сказав, що спадає на Полозкову. Хоча Полозкову я ніколи не читав і не слухав, а насправжки то стеменнісінько наше всьо Ксенія Слободенюк.

Присутні були настільки приємними співтусовниками, що ми ледь не профукали остатнюю електричку до Чернігівської (м), де нас з Олежою вписав великий український програміст і король хіпстерів Валентин.



Здавалось би, ранок неділі не провішав біди. Проте перед самим нашим од'їздом ми втрапили на анімку київського аніме-клюбу Міцурукі. Там тусувалися няшні тяни, куни, ба навіть лолі та великий український хіка Цейво. І цьому вельмикавайному панству з задоволенням зачитав кілька віршиків. Не вірите, що я настільки модний анімешник? А я маю речові докази:



І ще - віршик для хіканів.
прост)))00

Гудить комп'ютер поночі залипло
Зсинялі тіні меркнуть без устану
Вірші з екрану зрізують бадилля
Інфобрудових соцмережних ран

Спалає хіка в сутінку програми
Злітає з хури інтернет-залежних
У високості понадхмарній (теґів)
Не всне уже ніколи як ізпрежди


Вроді би вже й ніц написати, а нє. Адже великі українські поети не можуть без приключок доїхать додому. Я ж навіть не кажу про те, що я випадково був купив квиток на 29, що мусив домовлятися з провідником как мужик с мужиком. Просто крім великого українського поета Олега Дороша в поїзді ще їхала велика українська поетеса Олекса Озерова. А, як відомо, трі паета - ета сіла. Зрештою, уперше за життя побував у вагоні-ресторані. Щоправда, там ніхуя не було, тому нас вигнали, що ми нічо' не замовили.

Поки що все. Дякувати поіменно вже не модно, тим-то просто подякую всім живим істотам.
Отаким чином: на початку цієї зимної зими почастую вас трошкилітом. Смачного!

Облом, звісно, звітувати про виступи, але про цей у Херсоні я не міг не написати. Бодай через те, що їхавши потягом з Херсону до Миколаєва, я випадково потрапив до Одеси. Але давайте по порядку про цей найспонтанніший виступ у моєму житті.

Почалося все з того, що мені (по блату) запропонували виступити в Херсоні у рамках туру ХАТА.ПТАХ. Ну, я подумав - хулі, все одно ще ніколи не читав свій хіп-хап у цьому місті, а добутись туди - геть нічого. Отже, так стався мій перший літвечір, де виступ не був жодним чином проанонсований.


Три Мудреці", де ми по прибуттю пили чудовий пуерчик і яку я залюбки прорекламую та радитиму відвідати всім, хто їде до Херсону (по секрету: адреса - вул. Жовтневої Революції 35, код входу у двір - 3 та 5).

Сам виступ вийшов бомбезний - зіграла ролю затишна атмосфера закладу та, звісно ж, чудові люди, котрі й сотворили сію дивную атмосхверу. Ну що мені говорити, ліпше самі зобачте.

Ось декілька фоточок виступу:

























А ось пару моїх нових віршиків, що я їх там читав:

Осіння прогулянка

Дихає блиском асфальт
Мокротиння одхаркує жовте
Ліхтарі роблять казку жовтавим огнем
Зжовклий Місяць виглядає вовком
Він насичує листя тим полум'ям мокрим.
Іскра мокротечі спалить сотні сердець
Не червоних
А жовтих, геть жовтих
Що як листя падуть на масний чорнозем
Такий чорний мов скурені бронхи
Поболівши, покашлявши вогким
Загниють туки-туки мигцем
Щоб затим занехаяти тромбів апломби -
І скривавити гримини жовчного сонця


Жовтизна ліхтарів
Насичує вулицю чаром
А дерева - німі й боязкі
Та шляхетні в мундирі туману

Північ з'їсть пляму світла умить
Зор нема - я у місті
Вже нічого мені не горить
І не видно тіней падолисту

Тільки легіт гойдає пітьму
Перелесник сріблястого краю
Поцілує цнотливу листву
Миг - і лоскотом шелех співає


Звечорілий кольорами психоделіки
Бар
Охололий чай
Дайте нам ще рому
Долити в чашку
Ліки проти серця хорого
Хіба підігрійте
Щоби стомлений теїн згарячити
Меланомою ґроґу квітне філіжанка
випаровує слово завітне
На незабудь метастазами літ


Той опук принадний підгуб'я
Розватрив червоним помаду
Я чую як плавають губи
У звивистім річищі Лади

Довержте ще дров у той пломінь
Мов єресь, я прагну горіти
Здимаючись димом любові
Як згасатим - хильніть керосини

Ода моїм Ногам

Ідеальна гармонія краси
люмінісцює з моїх Ніг
Ти бачиш яка ніжна шкіра?
так і хочеться пестити
Ох, а ці вени та прожилки
До біса сексуально
А пальці - мов струнка талія юнки 10/10
З голубими очами, чорноволоссям
Та окулярами в чорній оправі
Стрункість і статність  дорівнює Божому гніву
Коли ступить -
Мов Будда
Що лишає по собі
Бутони розпусти


Після виступу, взяті приємною стомою, як після палкого сексу, ми дружно рушили на вокзал. Рейс затримали, бо дядьки з автоматами шманали пасажирів з Криму, тож коли ми зайшли до поїзда, я зразу ліг подрімати, хоча мої невтомні товариші-тусовщики пішли тусити до іншого вагону. Прокинувся я від дзвінка нашої пані фоторепортажерки Оксанки:
- А ти дє?
- Ммм... Еее... Нуу... в поїзді.
- Как?! Ну ти дайош, ми ж уже вишлі в Нікалаївє.
- Ясненько.
Провідник був приголомшений дужче за мене й пропонував одвезти мене безоплатно наступним потягом на Миколаїв, що вирушав у ніч з понеділка на вівторок. Але не варік так довго перебувати в Одесі пацанові, що живе енергією молодості та хардкору. Добре, що Хата.Птах флейва - не тільки бидло з Биколаєва, а й ладненькі дєвачкі з Одеси, котрі й підмогли мені комфортно провести час по прибуттю. Особливо Наталка, котра надала притулок, обігріла, нагодувала, випровадила, дала скористати своєю карткою ПБ. А підсобник повернення до Ніко-сіті Бумер Вова попіклувався про свойого кента і кинув достатній мінімум на ту картку. Укотре переконався, що в мене файні друзі, котрі завжди виручать зі скрути. А чого добились ви?

П. С. При цьому я забув гаманець удома і весь цей час був зовсім без грошей (окрім самого кінця). Шо ви там кажете, грошей не вистачає на цікаві мандрівки та пригоди?

П.П.С. Ну, і модні дякуйки:

Дякую ТретімЗайвим і Вайсворд Нідарос за дезорганізацію - без неї не було б так АХУЇТЄЛЬНО.

Оксанці Батори за матчину турботу, щічки хом'ячечка та "її зелені очі" фоторепортажерки.

Оленці-не-з-Херсону за хікафемінізм, Россію для русскіх і терплячість.

Дякую чайній "Три мудреці", а також особисто Сергієві та пані Парагвайській за прекрасні нагоди понюшити, помацати, посмакувати досхочу.

Дякую Артемові Гуменюку за шапку з аурою Світла та Добра.

Спасибі Артемові Бебику, що написав такий гарний пост на бложик.

Дякую доброму провідникові, що не розбудив мене вчасно, то я побував ще й ув Одесі.

Дякую Бумерові a.k.a. Вова за моральну та матеріальну підтримку у зодесиприбиранні. ДаблБі стронґ!

Дякую Маргаритці за слушні поради, жодна з котрих не спрацювала.

І - насампереднійкінець - Наталці Сміс за вписку, плямисті млинці, водолимонний мед та інші няшності.

- А шо в Чернігові? - найпопулярніше питання тижня.
Що ж, мушу відповісти.

Од'їхав я в суботу 4 жовтня та, на жаль, мусив пропустити виступ на славаукраїнському літвечорі од миколаївського ЛСД (так, вони тепер пропагують тяжкі наркотики, якщо ви не помітили). Але я не засмутився, бо в Чернігові рівень славаукраїнства зашкалює, тому за тиждень я наситився ним донесхочу.

Цього разу я виступав не в якомусь там клубасику чи барчику, а в модній арт-бібліотеці "Жива Шафа", що розташувалася в музеї Галагана. Великий дезайнер, художник, поет, анархіст і просто двометрова людина Григір - один з бібліотекарів, тим-то все було на мазі.

Жива Шафа - бібліотека цікавенна, там можна просидювати годинами, роздивляючись рідкісні видання, совєтський антикваріат, генд-мейд од діточок та інших творчих особистостей. Власне, цим я й займався напередодні свого виступу 8 жовтня, щоправда недовго. Дякую головній ініціаторші Шафи Оленці Загребиній за коротку екскурсію. Навзаєм пообіцяв привезти свої книжечки, коли вони будуть (гай-гай, а коли вони будуть?..).

Ми Жива Шафа, книги робочі

Луцькові, де людей було ще менше).







Ділився я переважно тим, що вже було затерте до дірочок у місті наркоманів і корабелів, як з нового літнього, так і зі старого гімноепохівського чи то пак мінімалдзенського. Лише пару віршиків не були ні читані, ні викладені ще ніде, що я й зроблю тут:

Зустрів Її
А це він.
Ну ніхуя собі розклади!
Наче й тян,
і все при ній
Ой, себто - нім
Але щось
заважає вкусити її зефіру
Принадної втіхи

Афтепаті, можна сказати тривало допоки я не поїхав з Чернігова. Ми веселились як могли.

Наприклад, оце я ладненька краля осені:







А ось відеоурок "Як слід спілкуватися з міліцією" од майстра світового класу Григора:
Ну все досить вам нестримних веселощів, а то ще перестанете ненавидіти життя та постити в контактиках "Жізнь - боль(((99".


Знаю, тепер модно дякувати всім поіменно, тож аби на бложик заходило більше хіпстурів, зроблю й собі таке:

Дякую Григорові Коцюрі за хіка-відпочинок, дезайнерів у вухах, москалів на ножі во імя Наваросіі, питання на аск.фм і Короля Чуханів
Дякую Марині Котченко за довгі дреди, смачний глінтвейн і готичність в отроцтві
Дякую Фолкові за пречудові вірші, Кровосток та бальзамчик у підчернігівськім лісі
Дякую Олені Загребиній  не тільки за Живу Шафу, а й за заразливий сміх і доброту (дідько, знову я став добрим)
Дякую Олі Гончаренко за горілку з соком, яку я не пив, і за сиги з фільтром, які я курив
Дякую Романові Ткачову за брата, глибокі пізнання в англійській лінгвістиці та анархізмі Кропоткіна
Дякую Михалкові Худенкові за няшність авок вк, багатий життєвий досвід і "Бебік - це любов"
Дякую Антонові Гаркуші за бутність арійським растаманом, блакитні очі, руду борідку та ясне чоло
Дякую Ані Мартиновій за модні фоточки й одкриття таємних знань з куріння сиг без фільтру
Дякую всім іншим чернігівцям, які допомагали з організацією та розвагами, але несила вже вписувати їх сюди, бо від перенапруження відмовляють пальці
Дякую Ксені Слободенюк, що дала змогу відмовитися від виступу в Миколаєві (я виступлю, виступлю, ті'ки по лицю не бийте)
Дякую мамці та баті, що вони мене зробили, аби з'їздив до Чернігова

кароч, спасибі Богу і міні, а хто готовив - тому ні азазазаз))))00

Наразі все, я вже заморився писати. Тому до наступних зустрічей. Мандруйте частіше.