GubanovGubano - BLOG.I.UA Голосов: 2 Адрес блога: http://blog.i.ua/user/1232759/ Добавлен: 2009-02-07 19:03:45

Moby.Extreme Ways

2012-08-31 01:01:00 (читать в оригинале)

---

не входить

2012-08-31 00:58:00 (читать в оригинале)

Иногда слова лишние.
Иногда отсутствие слов - ложь.
Уходят без ожидания объяснений только умершие.
Уходя молча оставляется надежда.
Надежда - то, что может человека воскресить. Она же человека может убить.
Мстят только слабые.
Слабые не могут говорить правду.
Молчание - ложь.
Ненавижу лжецов.
Всегда ставлю точки.
Каждый имеет право врать и говорить правду.

---

Хроніка заборон за 400 років

2012-08-31 00:57:00 (читать в оригинале)

Як боролися з українською мовою

Сьогодні фракція Партії регіонів у ВР обманула опонентів, прийнявши у другому читанні скандальний закон, який проголошує російську мову офіційною.

"Історична Правда" пропонує згадати, скільки разів за останні 400 років намагалися обмежити вживання української.

---------

1622 — наказ царя Михайла з подання Московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні "Учительного Євангелія" К. Ставровецького.

1696 — ухвала польського сейму про запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України.

1690 — засудження й анафема Собору РПЦ на "кіевскія новыя книги" П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших.

1720 — указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг.

Диякон УПЦ МП про анафему Мазепі. Чи існує вона досі?

1729 — наказ Петра ІІ переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.

1763 — указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1769 — заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар.

1775 — зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

1789 — розпорядження Едукаційної комісії польського сейму про закриття всіх українських шкіл.

1817 — запровадження польської мови в усіх народних школах Західної України.

1832 — реорганізація освіти на Правобережній Україні на загальноімперських засадах із переведенням на російську мову навчання.

1847 — розгром Кирило-Мефодієвського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.

1859 — міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині здійснено спробу замінити українську кириличну азбуку латинською.

1862 — закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих в підросійській Україні.

1863 — Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: "жодної окремої малоросійської мови не було і бути не може".

Консул Росії: Україну придумали австріяки, а українську мову - комуністи

1864 — прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російською мовою.

1869 — запровадження польської мови в якості офіційної мови освіти й адміністрації Східної Галичини.

1870 — роз'яснення міністра освіти Росії Д.Толстого про те, що "кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечно повинно бути обрусіння".

1876 — Емський указ Олександра  про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень.

1881 — заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.

1884 — заборона Олександром IIІ українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях.

1888 — указ Олександра IIІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.

1892 — заборона перекладати книжки з російської мови на українську.

1895 — заборона Головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей.

1911 — постанова VII-го дворянського з'їзду в Москві про виключно російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у школах Росії.

1914 — заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка; указ Миколи ІІ про скасування української преси.

"Жидо-мазепинцы". Як чорносотенці агітували проти ювілею Шевченка

1914, 1916 — кампанії русифікації на Західній Україні; заборона українського слова, освіти, церкви.

1922 — проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У "теорії" боротьби в Україні двох культур — міської (російської) та селянської (української), в якій перемогти повинна перша.

1924 — закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях.

1924 — закон Румунського королівства про зобов'язання всіх "румун", котрі "загубили матірну мову", давати освіту дітям лише в румунських школах.

1925 — остаточне закриття українського "таємного" університету у Львові

1926 — лист Сталіна "Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У" з санкцією на боротьбу проти "національного ухилу", початок переслідування діячів "українізації".

1933 — телеграма Сталіна про припинення "українізації".

1933 — скасування в Румунії міністерського розпорядження від 31 грудня 1929 p., котрим дозволялися кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців.

1934 — спеціальне розпорядження міністерства виховання Румунії про звільнення з роботи "за вороже ставлення до держави і румунського народу" всіх українських вчителів, які вимагали повернення до школи української мови.

1938 — постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) "Про обов'язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей", відповідна постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У.

1947 — операція "Вісла"; розселення частини українців з етнічних українських земель "урозсип" між поляками у Західній Польщі для прискорення їхньої полонізації.

Акція "Вісла" - останній акт польсько-української трагедії

1958 — закріплення у ст. 20 Основ Законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту положення про вільний вибір мови навчання; вивчення усіх мов, крім російської, за бажанням батьків учнів.

1960-1980 — масове закриття українських шкіл у Польщі та Румунії.

1970 — наказ про захист дисертацій тільки російською мовою.

1972 — заборона партійними органами відзначати ювілей музею І.Котляревського в Полтаві.

1973 — заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського "Енеїда".

1974 — постанова ЦК КПРС "Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік", де вперше проголошується створення "нової історичної спільноти — радянського народу", офіційний курс на денаціоналізацію.

1978 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладення російської мови в союзних республіках" ("Брежнєвський циркуляр").

1983 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік" ("Андроповський указ").

Книговидання в УРСР: скільки російською і скільки українською

1984 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про дальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді і поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи".

1984 — початок в УРСР виплат підвищеної на 15% зарплатні вчителям російської мови порівняно з вчителями мови української.

1984 — наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.

1989 — постанова ЦК КПРС про "законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної".

1990 — прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.

2012 - прийняття Верховною Радою України проекту Закону "Про основи державної мовної політики", який загрожує значним звуженням сфери використання української мови у ключових сферах життя в більшості регіонів України.

Джерело: ZAXID.net

---

Moby.Wait For Me

2012-08-31 00:55:00 (читать в оригинале)

---

Парижский парафраз

2012-08-31 00:53:00 (читать в оригинале)

ПАРИЖСКИЙ ПАРАФРАЗ

 

                               Бог мой! Удача какая:

                               Уехать их мрачного края

                               В Париж,прекрасный Париж,

                               Что был безусловно

                               Самим Амуром основан!

                        Г.Аполлинер

 

О Париж, вечный как парангон!..

Париж, пари­рующий все выпады.

Париж, выигрывающий любые пари.

Париж,выделывающий головокружительный па.

Париж парящий, пронзительный и парадоксаль­ный.

Париж, празднично перетекающий в парадиз…

Уже на подступах к городу,вдруг брызнул дождь. Вернее, не дождь, а целый дождевой сериал.

«На счастье» – подумал я,и улыбнулся.

Это стоило видеть!.. Париж умывался,сверкая шевелюрой бесчисленных крыш, с причудливыми вен­зелями шпилей на них.Париж освежался, размашисто хлопая ресницами решетчатых ставень… И всякий раз, в пробелы меж водными процедурами, ударяли солнеч­ные лучи.

Но вот, небесный душ поредели иссяк.Отдель­ные капли, правда, все еще пытались штурмовать цитадель Триумфальной арки, но безуспешно. Добежав до финишной прямой, дождь передал эстафету чудному какому-то солнце-ненастью. И эта азартная игра света с тенью,продолжалась до самого позднего вечера.

За дело принялись облака, и созданные ими разноцветные замки явились продолжением земных, как бы соревнуясь с последними в разнообразии архитектурных замыслов и смелости их решений.Не извольте усомниться, это был пленэр из пленэров! Сговор стихий не оставлял никаких сомнений и, в конце концов, земной и небесный города, слились водно нерасторжимое целое…

         Кто-кто, а Париж всегда любил производить впечатление и,конечно же,обнаруживал при этом подлинный размах.

Как мне показалось, у нас с городом с самого начала установился, что называется, «контакт». Быть может,этому в какой-то мере, способствовал Святой Михаил, покровительствующий не только и Парижу, но и Киеву?

Во всяком случае, я, сам не зная почему, весьма недурно ориентировался в этом лабиринтище, никогда невиданных доселе улиц. Хотя разок все же, едва не потерялся.

А может, стоило?

Что вам сказать…Воистину,разговорные органы бессильны тягаться со зрительными. Как воссоздать на бумаге эти исполинские пространства, сродни некоему фантастическому лесу, где каждое дерево – храм, величественный и неповторимый? Эти, поражающие любое воображение, перспективы. Эти невероятные, на пределе контраста,смешения архаики с ультрасовре­менностью. Эти блистательные альянсы изящества и мощи!..

Всякий город – прежде всего–атмосфера. В Париже таких атмосфер – великое множество. И все они неизменно настраивают вас на романтический лад. Мурлычащее amore откровенно носится в вольном, как сама вольность, воздухе. О, кто-кто, а этот град лучше нас самих знает, что нам нужно! И дает нам это. Просто, без ложного пафоса. А что касается истории, то она здесь не просто «дышит», а «дует».

Как хороший зюйд-вест.

Нотр Дам де Пари, Гранопера,неподражаемый росчерк Сены, Монмартр, Лувр, Пляс де Гре, на которой нагрела руки уйма «заплечных дел масте­ров», наконец, искуситель Мулен Руж,с чувственным хрустом пере­малывающий дневные впечатления… А венчает весь этот рокочуще-грассирующий фейерверк – остроконеч­ная корона Эйфелевой башни!..

Правда, в сию симфонию образов все же зате­салось несколько досадных диссонансов. В виде лиц раскатисто поливающих друг дружку нашим родимым, «трехэтажным»… Классический состав: он, она и младенец в коляске. Последний, правда, помалкивал, но,безусловно, «мотал на ус»…

О-ла-ла! Право же, ради этого зрелища стоило бросить все и посетить Столицу Мира! Но оставим в покое эти злополучные выверты внутренней культуры и вернемся к путешествию.

Вы наверняка уже наслышаны о беспечности французов. Смею заверить: это утверждение, как нельзя более,соответствует действительности. Представьте следующую картину: на обширную площадь с разных сторон стремительно – как если бы за ними черти гнались –вылетает пара сотен автомобилей. Эти транспортные средства, лишь чудо мне расшибаясь в одну огромную железную лепешку, застывают, бук­вально, в сантиметре одно от другого!.. А я-то думал, что слово «камикадзе» выдумали японцы… Как выяс­нилось впоследствии, в вышеозначенном месте сходят­ся,всего-навсего, шестнадцать проспектов…

Я посетил два самых древних дома столицы, прозванных «Бараном» и «Косильщиком», прошелся по самой короткой в мире улице, составляющей всего 5 м60 см!Забрел также в центральный Универмаг, входя­щий, кстати, в список городских достопримечатель­ностей с Лувроми «Эйфелевкой» наравне.

Представьте, там существует одна премилая тра­диция: желающим познакомиться, выдают… фиолето­вые сумки.Вошел с сумочкой, а вышел – с дамочкой.

Просто и гениально!

Эх, до чего же приятно, на исходе дня посидеть в старой доброй парижской кафешке… Когда-то, этих симпатичных заведений, где издавна повелось говорить слова любви, было не менее двенадцати тысяч, теперь же, вытесненные целой армадой «макдональдсов», они сократились до пяти тысяч. Но, уверяю, на количестве пылких признаний этот печальный факт отнюдь не отразился!..

Должен заметить, что во мне бурлит целый син­клит национальностей. Тут вам и русские, и украинцы, и немцы,и греки,и еще бог весть кто… Французов, все же, пока не наблюдалось. Но,будучи вдохновлен га­лантностью парижан и непередаваемым шармом пари­жанок,я преобразился прямо на глазах.

Уверяю, что, слившись с пестрой толпой всех этих Жан-Поль-Пьер-Луи-Вивьен-Миррей-Мишелей, я впервые в жизни ощу­тил себя стопроцентнейшим СЕРЖЕМ!

И еще задолго до конца дня,мы с Парижем стали закадычными друзьями. Нет, кроме шуток. Так что, пока вашславянский гость обалдело щелкал затвором своей «мыльницы», город тоже не терял времени даром. Как заядлый живописец, он предпочитал масло, и вовсю шпа рилс натуры портрет моей Души.

Просто так, на память.

Давно уже остались позади, не только Франция, но и Бельгия, Германия, Польша, а Париж все не закан­чивался…Да и сейчас, по прошествии многих лет, он продолжается.

Продолжается во мне…

«Ну, как – подтрунивают приятели –правду ли гутарят, что мол, «увидеть Париж – и умереть»?

«Нет – отвечаю – есть кое что получше.

Жить.

Хотя бы затем, чтоб увидеть Париж снова!»