7.10.2012 г. Президенту России Путину В.В. исполнилось 60 лет (род. в 1952 г.).
Присоединяюсь к поздравлениям Владимира Владимировича, желаю ему здоровья и долголетия, государственной мудрости, успехов во всем на благо России.
Так случилось, что как раз сейчас у меня в гостях - родственники из России. И когда я спросил у них о Путине В.В., то неожиданно услышал слова ненависти и злобы в его адрес. Это было для меня неожиданным. Я стал распрашивать, и услышал, что в России - все плохо, во всем виноват Путин В.В. Вот если бы Президентом РФ стал бы Прохоров, то исчезла бы коррупция, увеличились бы пенсии, зарплаты, однм словом - потекли бы "молочные реки".
Ну вот почему Путин В.В. пошел в Президнты? Почему он не отдал власть Прохорову?
На это я напомнил моим гостям слова Александра Лукашенка (тоже Президента), что если не выстоит Россия, то и всем нам будет "хана". Всем, в том числе и Украине.
И в том, что Россия поднимается с колен, что все громче слышен голос России на международной арене, что в большой, многонациональной России удается налаживать жизнь, в этом большая заслуга в том числе и Путина В.В., ВЕЛИКОГО сына земли РУССКОЙ..
Auf Deck, Kameraden, all auf Deck! Heraus zur letzten Parade! Der stolze 'Warjag' ergibt sich nicht, Wir brauchen keine Gnade
Мало, кто догадывается, что напечатанное выше четверостишие есть начало оригинала стихотворения о подвиге крейсера "Варяг", написанного восхищённым подвигом русских моряков немецким поэтом Рудольфом Грейнцем. Наш поэт Евгений Студенский предложил известный всем сегодня прекрасный перевод, а композитор А.С. Турищев написал музыку к этим стихам. И сегодня уже песня о "Варяге" является гимном мужества русских моряков. Заодно не лишним будет узнать, что не только командир крейсера "Варяг" Всеволод Фёдорович Руднев за этот подвиг был награждён ... японским командованием, но в Японии был создан и существует музей памяти о мужестве русских моряков крейсера "Варяг" и канонерской лодки "Кореец". Они дрались до последнего снаряда; но когда и снаряды кончились, моряки не сдали врагу своих кораблей, не спустили перед ними российский флаг, открыв вместо этого кингстоны затопления и бросившись в море. Корабли ушли под воду с гордо поднятыми российскими флагами, последними исчезнувшими в морской пучине.
Слова сражённого в той войне разорвавшимся прямо на ходовом мостике флагманского корабля "Петропавловск" японским снарядом российского адмирала Степана Осиповича Макарова "Помни войну" высечены на его памятнике, установленном в городе-крепости Кронштадт рядом с Морским собором. Эти слова узнаёт с первых дней службы и запоминает на всю жизнь каждый русский моряк. И об этом вторая песня.
У 1911 році в історії української культури сталася визначна подія. Київське видавництво “Час” розпочало видання серії кольорових листівок з репродукціями ілюстрацій до українських народних пісень одеського художника Амвросія Ждахи (1855-1927). Усього впродовж трьох років було надруковано 28 мініатюр, виконаних у техніці акварелі, з текстами і нотами популярних пісень. Натхненником та замовником унікального видання був видатний український композитор Микола Лисенко.
Та не лише цими неперевершеними ілюстраціями обмежується внесок А.Ждахи в українське мистецтво. У 1893 році першим з українських графіків започаткував комплексне оформлення “Кобзаря” (у 1896-1901) роках ним підготовлено декілька варіантів – жоден так і не з’явився друком). Ждаха ілюстрував книги П. Куліша (”Чорна Рада”, 1901), Г.Квітки-Основ’яненка, М.Комара, Є.Гребінки та інших українських письменників, виконав серії рисунків українського народного одягу, меблів, писанок, сцен народного весілля і т. п.
Сьогодні зрозуміло, чому в радянські часи годі було й сподіватися на об’єктивне вивчення творчої спадщини майєтра винятково національної орієнтації. Та й серед друзів, знайомих та рідних художника є особистості, навіть згадувати яких донедавна було ризиковане. Взагалі Амвросій Ждаха – людина незвичайної біографії та творчої долі.
Народився він 6 грудня 1855 року в Ізмаїлі в родині задунайського запорожця Андрія Ждахи та Уляни Смаглій, уродженки села Лелеківки на Київщині. Згодом родина Ждахів переселилася до Очакова, а потім до Одеси, яка стала рідним містом майбутнього художника.
Малювати почав з шести років, навчався в Одеському повітовому училищі, відвідував недільні малювальні класи місцевого Товариства заохочення мистецтв. А в 1873 році Амвросій вступає до Єлисаветградського юнкерського кавалерійського училища. Курсанти цього елітарного військового закладу брали активну участь у культурно-мистецькому житті міста. Це був час, коли в Єлисаветграді народжувався український театр. Амвросій Ждаха знайомиться з М.Кропивницьким та І. Карпенком-Карим, відвідує їхній аматорський драматичний гурток.
У лютому 1875 року гуртківці в приміщенні Єлисаветградського громадського зібрання здійснюють першу постановку знаменитих “Вечорниць” П. Ніщинського. Можливо, саме участь разом з десятьма іншими юнкерами (серед них, був і небіж Тараса Шевченка – Йосип) у цій виставі стала для Ждахи переломною. Любов до українського мистецтва взяла гору над бажанням присвятити себе військовій справі. Хоча захоплення кіньми, яких він майстерно малював, збереглося назавжди.
Ждаха планує поступати до Петербурзької Академії художеств, для чого складає екстерном іспити за гімназичний курс. Але роком пізніше поступає до Школи малювання і креслення Одеського Товариства красних мистецтв.. У 1887 році А. Ждаха влаштовується креслярем до Земського банку Херсонської губернії і перебуває на цій посаді 32 роки. Повністю присвятити себе мистецтву йому вдалося лише наприкінці життя, викладаючи курс народного декоративно-ужиткового мистецтва в Одеському художньому училищі (1924-1927).
BlogRider.ru не имеет отношения к публикуемым в записях блогов материалам. Все записи взяты из открытых общедоступных источников и являются собственностью их авторов.
