Блоґ Артема Бебика Голосов: 1 Адрес блога: http://artem-bebik.blogspot.com/ Добавлен: 2012-11-22 21:24:28

Антижарти: мистецтво постгумору

2012-11-10 16:53:00 (читать в оригинале)

Останнім часом гумор втрачає для мене гострий смак. Навіть сарказм, навіть найпекельніша чорнуха вже не викликають особливого захоплення.

Без перебільшення я дуже зрадів, коли наштовхнувся на ідею постгумора - такого собі гумора без/проти гумору, де смішна частина замінена на передбачувану та нормальну для реального життя. Парадоксально, але саме ці антисміхуйочки - найкумедніше, з чим я стикався останнім часом. Якщо бути до кінця відвертим, постгумор викликає в мене божевільний регіт (що, либонь, дивно, бо це ж АНТИжарти).

Еге ж, саме такий регіт.

Тож я підхопив ідею та вирішив розвинути концепцію. Я недавно вже постив пару антижартів власного виробництва власної переробки на своїй стіні вконтакті, нижче разом з ними подаю ще більше прикладів постгумору українською.



У далекі-далекі часи у Львові в трамвай забігає дід у вишиванці з автоматом і питає:
- Котра година?
Негр, який сидів поруч, встає та чистою українською каже:
- Пiв на другу!
Дід йому:
- Дякую!



Побили єврея в автобусі. Крім потерпілого, взяли ще двох, що били: військового та п'яницю якогось. Запитують у відділку, як усе відбулося. Єврей:
- Стою. Нікого не чіпаю. Раптом військовий кидається на мене, починає бити, а слідом і п'яниця.
Запитують військового:
- За що?
- Стою. Нікого не чіпаю. Раптом єврей наступає на ногу і не сходить з неї. Я про себе: "Даю йому хвилину. Не злізе - поб'ю!" Звірився по годиннику. Хвилина минула. Він не сходить. Я почав його бити.
Запитують п'яницю:
- Ну, цей зрозуміло, за що бив. Ти ж, паразите, чого поліз?
П'яниця:
- Не пам'ятаю, я п'яний був.



Дружина:
- Я не зрозуміла, чому шкарпетки по всій квартирі розкидані?!
Чоловік:
- Я неакуратний, вибач.



- Послала свого за картоплею, а його збила машина.
- Жах! І що ти тепер будеш робити?
- Хоронити.



Два гуцули на протилежних полонинах. Один кричить другому:
- Іване, ти чув, шо москалі в космос полетіли?
- Шо, всі?
- Та нє, тільки один.
- Ясно.



Іде заняття в школі. Учитель:
- Хто вважає себе дурнем, підведіться.
Через кілька хвилин підводиться Вовочка:
- Вибачте, можна вийти?



- Ти знаєш чому дівчат з маленькими цицьками називають чарівницями?
- Ні...
- От і я не чув, щоб їх так називали.



- Скільки молдаван потрібно, щоб закрутити лампочку?
- Один.



Їде гуцул на автівці, на повній швидкості. Дивиться - даішник стоїть. Не гальмує, думає, а не гріх, як зіб'ю, бо то москаль-москалем. Збив. Завіз тіло на цвинтар, дає старому гробареві пляшку оковитої, каже:
- Поховайте, вуйку, бо воно вистрибнуло саме на дорогу, я їй-богу, не винний.
- Та чо' ж нє, поховаю, синку.
Так і домовились. Їде далі гуцул. Ще одного такого збив, приїжджає з тілом на цвинтар, дивиться, гробар за столиком сидить, вже фляжку допиває. Гуцул кладе трупа на землю, каже:
- Слава Йсу.
Дід обертається:
- Слава навіки!
- А шо, діду, закопали того?
- Та закопав..
- Та як закопали, як во він лежит.
- Йой, синку, забув видно. Старий вже я. Зара' закопаю.
Гуцул подякував і пішов.
У ДАІ б'ють тривогу:
- Шо ета такоє! Дє наши люді? Паєхать, правєріть!
І послали одного. Приїжджає, дивиться, всюди тихо, темно - тільки на цвинтарі лямпа хитається, і чути, як гробар лопатою цьвохкає.
Приходить на цвинтар, дивиться, а старий лопатою землю прихлопує на свіжій могилі.
Підходить до гробаря та каже:
- Ізвінітє, а шо ета ви так позна тут дєлаєтє?
Старий гуцул обертається:
- Працюю.



Ішов ведмідь по лісу. Бачить - машина горить. Злякався та втік.



Сидить чоловік вдома. Дзвінок у двеpі. Відчиняє – на поpозі жид стоїть:
- Пґ'обачте, це не ви витягли вчоґ'а з ями євґ'ейского хлопчика?
- Hy, я.
- Дякую.




Вовочка говорить мамі:
- Мам, сьогодні директор запитував чи одна я дитина в сім'ї?
- І що ти сказав?
- Що я один.
- А він?
- Дякую за інформацію.


Сидить хлопчик на травичці, грає в машинку. Як раптом у машинки колеса відвалилися. Хлопчик сидить плаче. Повз проходив наркоман, почув плач хлопчика, підійшов і запитав:
- Ти чого плачеш?
- Я колеса втратив!
- Ну, ходімо зі мною, я тобі свої дам.
- Ні, мені мама сказала на травичці сидіти!
- Вибач за турбування.



Попереджаючи коментаторів, що критикуватимуть вищенаведені антижарти за несмішність - вони аж ніяк не мають бути смішними.

Якщо ж комусь постгумор до смаку - пишіть у коментах, буде ще.