_Fandorin_ - BLOG.I.UA Голосов: 1 Адрес блога: http://blog.i.ua/user/2871354/ Добавлен: 2010-05-28 23:49:36 блограйдером atntrans

они совершили побег

2017-07-20 19:54:00 (читать в оригинале)

---

Велико-Тирново

2017-07-20 19:51:00 (читать в оригинале)

Перша і поки що єдина у моєму житті віза дала змогу трошки привідкрити для себе завісу над Болгарією, а саме над її давньою столицею – Велико-Тирново.

Це надзвичайно фотогенічне місто, по-перше, завдяки крутому рельєфу, який раз-по-раз дозволяє дивитись навколо з позиції оглядового майданчика. Ну і звісно ж, ці чарівні будиночки під червоною черепицею, наліплені на крутих балканських схилах. Саме вони найбільше дають те непередаване відчуття, що ти за кордоном, в гостях у зовсім чужої, хоча чимось і схожої до нас культури.

 

Центральною туристичною точкою міста є фортеця Царевец – середньовічне укріплення на однойменному пагорбі. У 12-14 ст. воно було неприступним центром Болгарського царства, аж до моменту руйнування у 1393 році турецькими військами.

Природним заслоном фортеці є петля на річці Янтра, яка прикриває її майже на 360 градусів, і цим дуже нагадує хитромудре русло Смотрича у Кам’янець-Подільському. На сусідньому пагорбі знаходилась іще одна фортеця, Трапезниця.

Звіддаля можна побачити частково відреставровані її стіни.

Сам же Царевец являє собою переважно живописні руїни, які деінде підіймаються до свого первісного виду зусиллями місцевих реставраторів.

 

Вежа Малката Порта.

Римська плита як будівельний матеріал. До болгар це місце облюбували ще римляни та візантійці.

На найвищому пагорбі фортеці височіє Вознесенський Кафедральний собор.

Розписи, звісно ж, не автентичні, а відновлені. Годі було чекати, що вони уціліють за віки османського панування.

Двері собору.

З фортечного пагорбу можна оглянути велику частину міста.

 

Собор Різдва Богородиці.

Долина річки між пагорбами.

Пам’ятник патріарху Євтімію (бозна-хто це такий, якщо чесно).

Покидаємо замок і відправляємось блукати Старим містом. Вулиця, якою ми йшли, називається Читалищна, бо тут знаходилась міська читальня, себто бібліотека.

Один з численних тутешніх музеїв.

 

Нам зустрічались вілли, церкви і просто цікаві будиночки.

 

Болгарська мова дуже своєрідна

Поступово вулички звужуються. Ми – у серці історичної забудови, саме тієї, що настільки заворожуюча при виді згори. І зсередини вона не менш чудова.

 

 

Ті самі дахи під червоною черепицею…

 

Вуличка знову виводить нас на обрив над Янтрою, звідки видно іншу частину міста.

Картинна галерея та кінний монумент на честь Асенів – болгарської царської династії.

Вдалині – Світла гора.

Трошки заглянемо і в Нове місто.

Нинішнє Велико-Тирново – досить крупне за болгарськими мірками, обласний центр. Ми забрели у парк Марно Поле, доглянутий і з красивим фонтаном.

 

 

І гайда далі бродити навмання історичними вуличками.

 

А ще у болгар є досить депресивна традиція вивішувати листки з фото померлих на будинках, де вони жили. Оскільки вивішують їх не тільки по факту смерті, а і на роковини, деякі хати стали справжніми паперовими цвинтарями, як на фото нижче.

Одна з вулиць у центрі.

Ми ще устигли спуститись в долину, яка так заманливо виглядала із замкової гори. Вид із кам’яного мосту на старий дерев’яний місток та передгір’я за ним.

За нашими спинами в цей час знаходився монастир Сорока Мучеників.

Далі, під пагорбами, заслуговують уваги два старовинні храми. Церква Святого Дмитра збудована аж у 1185 році. Остання капітальна реставрація у 1980.

Успенська церква 1923 року порівняно з нею – зовсім юна.

Вид на Трапезніцу та Царевец.

І сам міст – теж витвір мистецтва.

Окремо варто сказати про болгарський стріт-арт. Він виявився дуже багатим і надзвичайно психоделічним. Перші кадри я зробив ще на Читалищній вулиці.

 

 

Щось про телебачення.

Інь-янь.

 

Особливо тут дістається комунікаційним будкам.

І як же без котиків?

---

Вы – это и есть война. И она вам нравится.

2017-07-20 19:37:00 (читать в оригинале)

 

    "Вы ни при чем? Говоря "на" Украину, вы вкладываете копеечку в войну.

Говоря, что виноваты обе стороны и все не так однозначно, вы даете рубль на войну.

Говоря, что в Украине идет гражданское противостояние, вы вкладываете два рубля в войну.

Приезжая в оккупированный Крым, вы щедро даете сто рублей на войну.

Называя украинский народ братским, а родину единой, вы даете тысячу рублей на эту войну.

Поддерживая власть и Путина, вы отдаете всё, чтобы война продолжалась.

Не протестуя, не возражая, а безропотно и бессловесно сидя дома, уставившись в телевизор, вы надежно застраховываете свои персональные, посильные вклады в массовые убийства украинцев.

Поэтому вы - это и есть война. И она вам нравится".

     В своём обращении журналист утверждает, что генеральными спонсорами военной агрессии России выступают публичные личности - актеры, режиссеры, спортсмены, журналисты, писатели, музыканты.

     "Замалчивая войну и не говоря ей "НЕТ" на свои миллионные аудитории, публично не называя виноватых и гастролируя на оккупированных территориях, шастая на поклон в Кремль, они максимально продлевают срок этой страшной войне на востоке Украины. "Не слышали", "Не знали", "Что от нас зависит"?   Зависит всё! Вершиной этой архитектуры насилия, которая позволила вести государству вероломную войну с украинским народом, является ваше преступное бездействие. Так что, от вас, российские граждане: актеры, трактористы, певцы ртом, пенсионеры, инженеры, зависит абсолютно всё. Потом не удивляйтесь - "почему нас так не любят" и уж точно не смейте возмущаться, когда за всё придётся отвечать сполна".

(Александр Тверской, российский журналист, из его публикации-обращения к российскому народу)

 

---

важкий день

2017-07-20 19:25:00 (читать в оригинале)

---

Летний дождь

2017-07-20 19:11:00 (читать в оригинале)

В этом году частенько попадаю под дождь...)
На этот раз зонтик был, мало помог).
Летний дождь теплый. А мы с Вероникой, с коляской, с игрушечным котом, ведром с пасочками и лопаткой и граблями, с ужином ее, который должны были есть на природе), но не успели, нас застал дождь, и дождевик на коляску забыли, и прятались сначала под деревом и под моим зонтиком, Вероника сидела и говорила : " да- да- да" . В итоге ноги намочили, и я и Вероника, и кот намочил хвост и вернулись домой.
Давно я не ходила по теплым лужам почти босиком( во вьетнамках).
Это, как в детстве .
Лето...
Это только романтик поймет)))