Активісти Майдану склали список зниклих та затриманих у період Єврореволюції  під час сутичок із міліцією в м.Києві.

Перелік ТУТ. Постійно оновлюється!

Людиною тижня на Прикарпатті визнано Олександра Костура

«Беркут» побив Сашка вдень 22 січня, о першій годині. Потім його допитали й разом з іншими активістами повезли за місто. Він у кишені набрав на телефоні номер своєї тітки, і десь годину жінка слухала розмову Сашка з викрадачами. Потім телефон вимкнувся. Хлопця вважали зниклим, рідні боялися за його життя. Знайшли Сашка Костура у Святошинському райвідділку міліції Києва. Наразі хлопець у Лук’янівському СІЗО, де протягом двох місяців чекатиме на суд.

До Києва він приїхав 20 січня. У день арешту планував повертатись до Франківська.

Близькі знайшли в інтернеті матеріали, де зафіксовано його затримання, створили відеоролик із фрагментами записів і фото, на яких хлопця б’ють «правоохоронці» – беззбройного, без елементів захисту, в голову, до втрати свідомості.

До Сашка у Київ поїхали його тітка та двоюрідна сестра. Мами він не має, а батько – інвалід І групи, до столиці поїхати не зміг. 26 січня рідних до нього не пустили: всі зустрічі з ув’язненими відмінили через захоплення Мін’юсту.

У вівторок, 28 січня, родичі нарешті побачились із Сашком. Його тітка Оксана Мохник розповіла, що сидить він у камері із ще одним активістом. Сашкові знімають шви – удари в голову були сильними. За його словами, наглядачі до ув’язнених ставляться нормально, лише слідчий постійно погрожує та принижує.

Адвоката Сашкові Костуру призначили безкош­товно, а франківський нардеп Руслан Марцінків обіцяв взяти його на поруки.

Отже, якщо раніше ми говорили про Майдан як про мирний протест, то зараз маємо і вогонь, і кров, і смерть. Сподіваємось, число загиблих, зниклих та заарештованих не збільшиться, а Сашка рідні скоро дочекаються в Івано-Франківську.

Я всё думаю в эти дни: вот идут дети на Майдан, или у нас на Болотную... Запретить? Не запретишь. Как запретишь кому-то иметь совесть?

Я бы сама лучше вместо них пошла, но лучше ли это, когда дети - захребетниками растут или у мамки под юбкой?

А вот уже и погибли парни, чьи-то дети... Очень страшно...

А потом вспомнила одно событие:

Когда мы хоронили мою старенькую маму, случайно оказались свидетелями выноса после отпевания тела одного парня, члена клуба любителей экстрима "Три стихии". Парень  погиб во время сплава по горной реке во Владикавказе. Видела его почерневшую от горя маму и старенькую бабушку, которая всё смотрела на окружающих, будто с недоумением. Чего она ждала? Помощи? Или, чтобы ей объяснили, зачем, чего ради, почему их ребёнок умер раньше её, старой? Какой смысл был в его гибели? Сломать себе шею на горной реке, ради удовольствия пощекотать нервы?

И я тогда всё думала и думала: ведь ещё и Высоцкий уверял: "… нет, никто не гибнет зря»,  и так погибнуть – «лучше, чем от водки и от простуд..."

Но, думала, нет, не лучше… нет, это не лучше, чем от водки и от простуд! И то и другое – хуже, потому что… бессмысленно.

А вот, когда идёшь на баррикады ради справедливости, против беззакония, это совсем другое дело. Если уж всё равно умирать, на баррикадах – лучше.

И дай Бог! чтобы все остались живы!

Но, если бы пришлось выбирать (как ни нелепо это звучит) я бы предпочла окончить жизнь на баррикадах, чем сломав шею по дури, или перепив алкоголя, или в виде овоща под капельницей.