(м. Тернопіль, Україна)< ...
“Випробовуваний, хай не каже ніхто:
“Я від Бога спокушуваний”. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує...” (Якова 1:13).
Пустеля... Безлюддя гнітюча картина:
Гарячий пісок, сонце й неба блакить.
На жовтому тлі постать Людського Сина.
В залумі мовчить Він. Й пустеля мовчить.
Та раптом почувся насмішливий голос:
“Коли Ти Син Божий, то з каменів тих
Зроби собі хліб. Бо не може сам колос
Зерновий рости у пісках цих сухих”.
Спокусник лукавий до Божого Сина
Усе приступає. Та мовив Ісус:
“Не хлібом самим буде жити людина,
Але кожним словом, що йде з Божих уст”.
Лукавий хитрує, слова підбирає,
Щоби спокусити і звести Христа.
Ісус — Божий Син й про ці наміри знає,
“Написано!” - відповідь в Нього проста.
Які ж грандіозні і лукавого плани!
І замисли хитрі, підступні, лихі.
Вони, мов ті змії, Ісуса кусали
Й кололи колючками ноги святі.
А потім Його на хресті розіп”яли...
Ніхто Сина Божого звести не зміг:
Він, Праведник, помислами і ділами
Святими і чистими світ переміг!..
Мов пастки, злі сили кругом розставлять
Спокуси-приманки й для наших сердець.
І ті, що гріховну пожадливість мають,
Туди попадають — й все йде нанівець...
Пожадливість власна у зваби заводить,
А потім, зачавши, породжує гріх.
Неправедне серце само себе зводить,
Бо прагне земного, миттєвих утіх.
Пожадливість власна веде в пастку ногу,
І так спричиняє багато біди...
Чому ж ми Святому, Безгрішному Богу
Кидаєм: “В спокусу Ти нас не введи!”?
Якщо нас Господь віч-на-віч залишає
З лукавим спокусником у боротьбі -
То ж випробування від Бога ми маєм,
Спокусою звуть це духовно сліпі.
У цім двоєборстві Господь виявляє
Хто в вірі твердий, а хто легкий, мов пил.
Твердим Він у спробі завжди помагає:
Полегкість дає, щоби стало їм сил.
Хто ж легкий, тих скоро злі зваби долають -
Пожадливість власна туди вводить їх.
Чому ж у молитві усі повторяють,
Що Бог у спокуси нас вводить і в гріх?
Не може Бог правди лукаве робити,
Не будуть нас зводити руки святі.
Потрібно благати Отця захистити
Від пасток-спокус, укріпити в путі.
Спокуса, мов скринька, що зовні вся сяє,
Всередині ж змій там таїться гидкий
І щоб хтось відкрив оцю скриньку чекає
Та й жалить усіх, хто до світу падкий.
А випробування — як посуд із глини:
Таким він здається великим й важким.
Краси він не має, та вщерть всередині
Наповнений золотом щирим самим.
Говорить, хто Бога не хоче пізнати:
“Спокуса і випробування — одне”.
Я хочу таких християн запитати:
Між Богом й лукавим що спільного є?
Чи правда й неправда одне і те ж саме?
Чи мудрість і хитрість є також одне?
Чи мають щось спільне святе і погане,
Смиренне й літепле, веселе й сумне?
В спокусу завести — лукавого частка,
Не має спокійних він днів ні ночей.
Отець наш — не спільник йому, щоб в пастки
Смертельні заводити любих дітей.
Хай кожний із нас в покаянні промовить:
“У випробування, Господь, не введи.
А в зло і в спокусу лукавий нас вводить,
Й пожадливість власна, Отець, а не Ти”.
